блискуче
БЛИСКУ́ЧЕ, присл. Дуже добре, чудово, успішно і т. ін.
Року 1895 він [І. Франко] блискуче прочитав у Львівському університеті., лекцію на тему "Наймичка" Тараса Шевченка (Коцюб., III, 1956, 35);
Бєлінський блискуче сказав, що "гумор є стільки ж розум, скільки й талант" (Літ. газ., 19.IX 1946, 3);
Ми торжествували — перша атака була блискуче відбита (Збан., Незабутнє, 1953, 32).
Словник української мови (СУМ-11)