блюзнірство
БЛЮЗНІ́РСТВО, а, с.
Зневажання чого-небудь святого, високого.
[Антей:] По-моєму, блюзнірство – рівняти дім римлянина до храму! (Леся Українка);
Такими ніжними, такими проникливо щирими були його слова, що було б блюзнірством їм не вірити (В. Козаченко);
Йому здавалось блюзнірством говорити щось у цей час і ще більшим блюзнірством розповідати про своє, ще невідоме нещастя (Ю. Мушкетик);
Розкопки могил здавались Тарасові Шевченку блюзнірством, знущанням із слави народу (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)