бовваніти
БОВВАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Виднітися, показуватися здаля (про те, що стоїть, здіймається над чимсь).
Замки величезно бовваніють на скелях (І. Нечуй-Левицький);
Ніч. Немов копиці пітьми, бовваніють дерева (І. Франко);
Високий правий берег бовванів за рікою, мов далекі гори (Ю. Яновський);
Вона [мука] скінчиться там,.. за синіми, серпанково-голубими контурами борів і лісів, що бовваніли далеко на обрії (І. Багряний);
На тротуарі перед касарнями бовваніла тінь вартового (Р. Іваничук).
2. діал. Сидіти, стояти непорушно, як бовван; стовбичити.
– Я не гірша від них, а мушу отут бовваніти в темній, брудній кухні (І. Франко);
Праворуч від воріт бовваніло одне-однісіньке дерево з ріденьким листям (А. Хижняк);
Поруч нього [Гриця] бовваніла постать міліціонера (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)