бовдур
БО́ВДУР, а, ч.
1. Димар (у хаті, на хаті).
Темним стовбом [стовпом] дим пішов з бовдура (Сл. Гр.);
Сідало за снігами сонце, а проти сонця – дими з бовдурів .. мчали у прозоре небо (С. Васильченко);
Ти будеш сидіти .. біля традиційної грубки і слухати, як у бовдурі шаленіють вітри (М. Хвильовий).
2. діал. Стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін.
З .. хмари виривались грізні бовдури (П. Козланюк);
* Образно. Виступали, щораз виразніше, темні стіни лісів, стіжкуваті бовдури розрізнених дерев (І. Франко).
3. лайл. Про грубу, нерозумну людину; дурень, недотепа, йолоп, гевал.
– Якою ж вона тобі снилась? чи таким бовдуром, як і ти? – спитав його Дашкович (І. Нечуй-Левицький);
– За тобою, бовдуре, плачуть! (П. Козланюк);
Яка то мука – бовдурів учити (А. Крижанівський);
Мартин вважає Омелька бовдуром, а насправді цей безправний наймит стоїть на цілу голову вище від свого гоноровитого господаря (з навч. літ.);
* У порівн. Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)