бовдур
БО́ВДУР, а, ч.
1. Димар (у хаті, на хаті).
Темним стовбом дим пішов з його бовдура (Сл. Гр.);
Сідало за снігами сонце, а проти сонця — дими з бовдурів.. мчали у прозоре небо (Вас., II, 1959, 143).
2. діал. Стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін.
З.. хмари виривались грізні бовдури (Козл., Мандрівники, 1946, 38);
*Образно. Виступали, щораз виразніше, темні стіни лісів, стіжкуваті бовдури розрізнених дерев (Фр., III, 1950, 92).
3. лайл. Про грубу, нерозумну людину; дурень, недотепа, йолоп, гевал.
— Якою ж вона тобі снилась? чи таким бовдуром, як і ти? — спитав його Дашкович (Н.-Лев., І, 1956, 347);
— За тобою, бовдуре, плачуть! (Козл., Ю. Крук, 1957, 393);
Мартин вважає Омелька бовдуром, а насправді цей безправний наймит стоїть на цілу голову вище від свого гоноровитого господаря (Іст. укр. літ., І, 1954, 454);
*У порівн. Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (Мирний, II, 1954, 292).
Словник української мови (СУМ-11)