бовтати
БО́ВТАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. що і без дод. Розмішувати рідину, струшуючи або колотячи її.
– У цієї [Христі] кров – огонь! – бубонів Довбня, бовтаючи ложечкою чай (Панас Мирний);
Господиня ретельно бовтала дерев'яною ложкою квашу в прикрашеному кривулькастим візерунком череп'янику (І. Чендей);
// Приводити в стан неспокою; сколочувати.
[Олеся:] Дай мені одну вудочку .. [Влас:] Знов бовтатимете, усю рибу розполохаєте? (М. Кропивницький);
Він почав тупотіти і бовтати навколо воду (О. Донченко).
2. чим. Хлюпатися.
Сиділи навпочіпки над струмком, бовтаючи руками у воді (О. Донченко).
3. чим. Махати, хитати туди й сюди.
Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, мов крилами (Г. Квітка-Основ'яненко);
Володислав задоволено реготав, .. бовтав як тільки міг руками (Г. Епік);
Данько, весело бовтаючи ногами, задер голову кудись у небо (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)