бовтати
БО́ВТАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. Розмішувати рідину, струшуючи або колотячи її.
— У цієї [Христі] кров — огонь! — бубонів Довбня, бовтаючи ложечкою чай (Мирний, III, 1954, 201);
Господиня ретельно бовтала дерев’яною ложкою квашу в прикрашеному кривулькастим візерунком череп’янику (Чендей, Поєдинок, 1962, 189);
// Приводити в стан неспокою; сколочувати.
[Олеся:] Дай мені одну вудочку.. [Влас:] Знов бовтатимете, усю рибу розполохаєте? (Кроп., II, 1958, 284);
Він почав тупотіти і бовтати навколо воду (Донч., III, 1956, 226).
2. неперех., чим. Хлюпатися.
Сиділи навпочіпки над струмком, бовтаючи руками у воді (Донч., III, 1956, 364).
3. неперех., чим. Махати, хитати туди й сюди.
Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, мов крилами (Кв.-Осн., II, 1956, 201);
Володислав задоволене реготав,.. бовтав як тільки міг руками (Епік, Тв., 1958, 122);
Данько, весело бовтаючи ногами, задер голову кудись у небо (Гончар, II, 1959, 40).
Словник української мови (СУМ-11)