богиня
БОГИ́НЯ, і, ж.
1. В античній міфології та деяких інших релігіях – божество жіночої статі.
[Ткаля:] Не перший рік живе вона [принцеса] між нами, кохання королівське все росте, але вона байдужа й гордовита, не як принцеса вже, а як богиня (Леся Українка);
[Кассандра:] Боги й богині тільки слуги в храмі (Леся Українка);
Давні греки твердили, що богиня краси та кохання Афродіта вийшла саме з морської глибіні (із журн.);
* Образно. Приходь же, весно: вже готові всі ми Тебе, богине пишна, зустрічати (В. Самійленко);
// Скульптурна фігура такого божества.
В руїнах давній храм на гострому шпилі, Там незворушно сплять у мертвому спокої Богині з мармуру (М. Зеров).
2. перен. Жінка, дівчина надзвичайної, чарівної вроди.
Дріадам нічого робить Перед такою красотою, Перед богинею такою! (Т. Шевченко);
// Про кохану жінку.
– Музо моя, богине моя? – думав Балабуха, пригадуючи собі Онисю (І. Нечуй-Левицький).
(1) Вели́ка Боги́ня, міф. – праматір світу, богиня життя.
За свідченням Нарбута, литовці величали Ладу .. “Великою Богинею” (О. Воропай);
На думку вчених, культ Великої Богині, що дає життя всьому, започаткувався ще за матріархату (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)