богиня
БОГИ́НЯ, і, ж.
1. В античній міфології і деяких східних релігіях — божество жіночої статі.
[Кассандра:] Боги й богині тільки слуги в храмі (Л. Укр., II, 1951, 274);
*Образно. Приходь же, весно: вже готові всі ми Тебе, богине пишна, зустрічати (Сам., І, 1958, 116);
*У порівн. [Ткаля:] Не перший рік живе вона [принцеса] між нами, кохання королівське все росте, але вона байдужа й гордовита, не як принцеса вже, а як богиня (Л. Укр., II, 1951, 190);
// Скульптурна фігура такого божества.
В руїнах давній храм на гострому шпилі, Там незворушно сплять у мертвому спокої Богині з мармуру (Зеров, Вибр., 1966, 467).
2. перен. Про жінку, дівчину надзвичайної, чарівної вроди.
Дріадам нічого робить Перед такою красотою, Перед богинею такою! (Шевч., II, 1953, 335);
// Про кохану жінку.
— Музо моя, богине моя? — думав Балабуха, пригадуючи собі Онисю (Н.-Лев., III, 1956, 26).
Словник української мови (СУМ-11)