боліти
БОЛІ́ТИ¹, ли́ть, недок.
1. у кого, рідше кому, розм., рідко кого, також без дод. Давати відчуття фізичного болю (про яку-небудь частину тіла).
У невмілого руки не болять (прислів'я);
Кого болять кості, той не думає в гості (Номис);
Та болять ручки. Та болять ніжки, Та пшениченьку жнучи (П. Чубинський);
Голова горить, і серденько кипить, і тіло болить (Марко Вовчок);
– Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить? (І. Нечуй-Левицький);
Дуже сумував і од того перший раз на Капрі боліла мені голова і груди (М. Коцюбинський);
Після бійки Семен лежав на соломі, і всі кості йому боліли (Леся Українка);
Десь дзюрчала вода, і тому, що вона промжичила мозок, боліла голова (М. Хвильовий);
Укус деяких комах болить тому, що у ранку потрапляє отрута (із журн.);
// безос.
Сухе тіло його ще дужче розгорялося; очі застилало заволокою; у висках – сіпало; у грудях – боліло-хрипіло (Панас Мирний);
Він затискав зуби та кривився, щоб не стогнати, – так його боліло за кожним рухом десь під лопаткою (М. Коцюбинський);
– А вдарив катюга дуже, – весело додала Софійка, сміючись, – аж досі болить (В. Винниченко).
2. кому, кого, перен. Завдавати страждання кому-небудь, мучити когось.
Тяжко було б описати, як ті сльози боліли пані Шумінській (Н. Кобринська);
Промине, проплине? Наче лист по воді, Все, що в дні молоді Так боліло мене (І. Франко);
Але та зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу (М. Коцюбинський);
Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (П. Панч);
Ярославові боліла синова невдячність (В. Дрозд);
Не слід спекулювати на тому, що болить основній масі виборців (з газ.);
// безос. Перейматися чим-небудь.
[Руфін:] Ні, мене болить, що Римом зватись може така потвора... (Леся Українка);
О, Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить (П. Тичина).
БОЛІ́ТИ², і́ю, і́єш, недок.
Відчувати біль, переживати горе; страждати, мучитися.
Кожен за себе думав, кожен за себе болів, мучився (Панас Мирний);
Даремно клопотав [суддя] свою голову, кидався і болів (Н. Кобринська);
Нам дано ідіотський шматок м'язів і нервів, що зветься серце, щоб тліти ним, і боліти, й мучитись (І. Багряний);
// за кого – що. Хвилюватися, піклуватися за кого-, що-небудь; уболівати.
Слово честі, Аміджан переконується, що цей мулла таки природно нервується, боліє за нього (Іван Ле);
Він безумовно своя людина, що боліє за роботу заводу (В. Собко).
◇ (1) Болі́ти душе́ю – дуже переживати, уболівати, тривожитися за кого-, що-небудь.
Галя за всіх боліла душею (Панас Мирний);
Глибоким зором і пером тонким Він [М. Коцюбинський] слугував народові своєму, Боліючи душею разом з ним (М. Рильський);
(2) Болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ (вла́сну) шку́ру – дбати лише про особисті інтереси, про себе, перев. нехтуючи інтересами інших людей.
– Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє! (Григорій Тютюнник);
– Ти за свою шкуру не переживай (С. Голованівський).
БОЛІ́ТИ³, і́ю, і́єш, недок., розм., рідко.
Те саме, що хворі́ти 1.
Вона не боліла, вона не страждала, а час від часу догоряла, мов свічечка (Г. Квітка-Основ'яненко);
На другий рік по весіллю вмерла [Чайчиха]. Не дуже й боліла (Марко Вовчок);
Солоха, правда, довго-довго кволіла, боліла, та таки вичуняла (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)