боязко
БО́ЯЗКО.
Присл. до боязки́й.
Мати боязко на його [нього] споглядала – гніву не вбачала, тільки думу (Марко Вовчок);
Іван був червоний, кліпав очима й боязко поглядав на Соломію (М. Коцюбинський);
Вона [Маринка], як винна, боязко всміхнулася і трохи відсунулась, даючи місце Юхимові (В. Винниченко);
Глянула [жінка] боязко на силу-силенну людей і під їхнім хворобливим поглядом знітилась (І. Багряний);
Старий селянин притишив мову і боязко озирнувся навколо (Ю. Смолич);
* Образно. Молода червонокора вишенька боязко й соромливо стукала у вікно сніжно-білою галузкою (Л. Дмитерко);
// у знач. пред.
Не боязко [пастухам], заснути можна сміло: Отара стишилась, лінується ходить (Л. Глібов);
Тарасові було і цікаво, і трохи боязко йти до школи (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)