браво
БРА́ВО¹.
Присл. до бра́вий.
Коло скирт мої воли стоять і так браво сіно їдять, аж шкода відгонить... (з переказу);
Один Барило браво йшов, і втома його не брала (О. Стороженко);
Браво клацнувши каблуками, питається [Денис Блаженко] дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (О. Гончар).
БРА́ВО², виг.
Уживається як вияв похвали, схвалення чого-небудь.
Всі [звірі] схвалили річ лиса, гукнули: – Браво! (з казки);
– Браво, пане Броніслав, браво! – похвалив його чорнявий товариш (Д. Бедзик);
– Браво! – схвалив той, що з університетським значком (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)