браво
БРА́ВО¹. Присл. до бра́вий.
Один Барило браво йшов, і втома його не брала (Стор., І, 1957, 389);
Браво клацнувши каблуками, [Денис Блаженко] питається дозволу гвардії старшого лейтенанта звернутись до нього (Гончар, III, 1959, 85).
БРА́ВО², виг. Уживається як вияв похвали, схвалення чого-небудь.
Всі [звірі] схвалили річ лиса, гукнули "браво" (Укр.. казки, 1951, 61);
Слухачі наділили співачок цілим забоєм ляскання в долошки, грюку ногами, криками "браво!" (Мирний, III, 1954, 272);
— Браво, пане Броніслав, браво! — похвалив його чорнявий товариш (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 20).
Словник української мови (СУМ-11)