бранець
БРА́НЕЦЬ, нця, ч.
1. поет. Полонений, військовополонений.
І накинувся на бранця З лютим вереском Кончак (І. Франко);
[Тірца:] Пройдуть роки, з полону бранець верне (Леся Українка);
Бранців посадили за колючий дріт і тримали під особливо суворою охороною (Ю. Смолич);
Та й химерні були й ці .. юрби бранців, бідних невольників часів татарських навал, часів Батия й Тимура (І. Багряний);
* Образно. Автор стає бранцем власних ідей (із журн.).
2. діал. Рекрут, новобранець.
Словник української мови (СУМ-20)