бранець
БРА́НЕЦЬ, нця, ч., нар.-поет.
1. Полонений, військовополонений.
І накинувся на бранця З лютим вереском Кончак (Фр., XIII, 1954, 373);
[Тірца:] Пройдуть роки, з полону бранець верне (Л. Укр., II, 1951, 161);
Бранців посадили за колючий дріт і тримали під особливо суворою охороною (Смолич, Мир.., 1958, 70).
2. діал. Рекрут, новобранець.
Словник української мови (СУМ-11)