брезклий
БРЕ́ЗКЛИЙ, а, е.
Набряклий, опухлий (про тіло або обличчя).
Павлюк побачив брезкле обличчя з безкольоровою гострою борідкою (О. Копиленко);
За передню парту скраю сів Кривда, пониклий, з брезклими зморшками на обличчі (Р. Іваничук);
// Який має набрякле тіло або обличчя.
Масленников повернувся з закордонних курортів таким же брезклим, як і їхав туди (В. Канівець);
Він ледве встиг похмелитися і після безсонної ночі здавався брезклим і старим (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)