брезклий
БРЕ́ЗКЛИЙ, а, е. Набряклий, опухлий (про тіло або обличчя).
Павлюк побачив брезкле обличчя з безкольоровою гострою борідкою (Коп., Вибр., 1948, 15);
// Який має набрякле тіло або обличчя.
Він ледве встиг похмелитися і після безсонної ночі здавався брезклим і старим (Тулуб, Людолови, II, 1957, 438).
Словник української мови (СУМ-11)