брильянтин

БРИЛЬЯНТИ́Н, у, ч.

Пахуча рідина, яку використовували для надання волоссю особливого блиску.

Зняв [молодик] пальцем дещицю брильянтину із зачіски і обережно змастив замок (А. Крижанівський).

Значення в інших словниках

1. брильянтин — брильянти́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. брильянтин — -у, ч. 1》 Косметичний засіб для волосся. 2》 муз. Технічний вазелін для змащення рухомих трубочок та клапанів у мідних духових інструментах.  Великий тлумачний словник сучасної мови