брити
БРИ́ТИ¹, бри́ю, бри́єш, недок., розм., кого, що і без дод.
Те саме, що голи́ти.
[Варпеховський:] В Томській опері один перукар .. брив тенорів і баритонів (І. Кочерга);
На зборах добре брили Василя: “Ледачого, як він, не бачила земля!” (М. Годованець);
* Образно. Сіріє степ. Сорока бриє тишу (Л. Костенко).
БРИ́ТИ², ів, мн. (одн. брит, а, ч.).
1. іст. Кельтські племена, що становили основне населення Британії з VIII ст. до н. е. по V ст. н. е.
Інженери не можуть зрозуміти, яким чином древні брити спорудили Стоунхендж, не маючи під рукою ні кранів, ні потужних бульдозерів (з наук.-попул. літ.).
2. книжн., заст. Англійці.
Так ось вона – ця круча Альбіону, Вапнисто-білий невисокий щит, Який, немов удану перепону, Поперед себе звів гордливий брит (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)