брязкало
БРЯ́ЗКАЛО, а, с.
1. Брязкуча дитяча іграшка.
На возах діти свистали в закуплені в місті свиставки, калатали глиняними брязкалами (І. Франко);
// Взагалі предмет, що бряжчить (від ударів або трясіння).
Як старець обідраний, диліжанс вибиває у всі свої брязкала (С. Васильченко);
// Брязкуча металева тарілочка або дзвіночок на бубні.
* У порівн. Він люто розмахнувся руками – і графин на тумбочці видав звуки, як брязкала бубона [бубна] (Яків Баш);
// розм. Брязкуча прикраса.
За що ж, панотче, вас вельможністю зробили..; В блискучому всьому, як птаха, нарядили, На шию брязкал натягли? (Я. Щоголів).
2. перен., зневажл. Те, що не становить ніякої цінності, є тільки пустою прикрасою.
[Пророк самарійський:] Вам відомо, які то святощі вона втопила? [Самарянин:] Ти ж сам казав, що брязкало старе!.. (Леся Українка).
3. зневажл. Про балакучу людину; базіка, базікало.
– Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)