брязкало
БРЯ́ЗКАЛО, а, с.
1. Брязкуча дитяча іграшка.
На возах діти свистали в закуплені в місті свиставки, калатали глиняними брязкалами (Фр., VIII, 1952, 364);
// Взагалі предмет, що бряжчить (від ударів або трясіння).
Як старець обідраний, диліжанс вибиває у всі свої брязкала (Вас., І, 1959, 183);
// Брязкуча металева тарілочка або дзвіночок на бубні.
*У порівн. Він люто розмахнувся руками — і графин на тумбочці видав звуки, як брязкала бубона (Баш, Вибр., 1948, 51);
// Брязкуча прикраса.
За що ж, панотче, вас вельможністю зробили..; В блискучому всьому, як птаха, нарядили, На шию брязкал натягли? (Щог., Поезії, 1958, 480).
2. перен., зневажл. Про те, що не становить ніякої цінності, є тільки пустою прикрасою.
[Пророк самарійський:] Вам відомо, які то святощі вона втопила? [Самарянин:] Ти ж сам казав, що брязкало старе!.. (Л. Укр., II, 1951, 156).
3. зневажл. Про балакучу людину; базіка, базікало.
— Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! (Н.-Лев., І, 1956, 623).
Словник української мови (СУМ-11)