бубнити
БУБНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.
1. Грати на бубні.
– Що се? Хто се бубнить? – загомоніли вони [люди] (І. Франко);
Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (С. Скляренко);
// Утворювати глухі звуки (про бубон); густи.
За горою бубни бубнять, у повітрі сурми грають (І. Франко);
Захлиналася гармошка, і бубон бубнив (А. Головко).
2. розм. Стукати, тарабанити.
Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк).
Словник української мови (СУМ-20)