бубнити
БУБНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок.
1. Грати на бубні.
— Що се? Хто се бубнить? — загомоніли вони [люди] (Фр., VII, 1951, 349);
Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (Скл., Карпати, II, 1954, 407);
// Утворювати глухі звуки (про бубон); густи.
Зо горою бубни бубнять, у повітрі сурми грають (Фр., XI, 1952, 176);
Захлиналася гармошка, і бубон бубнив (Головко, І, 1957, 284).
2. розм. Стукати, тарабанити.
Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (Козл., Сонце.., 1957, 37).
Словник української мови (СУМ-11)