бугель

БУ́ГЕЛЬ, я, ч., техн.

1. Металеве кільце на щоглі або палі.

Бугелі виготовляють із залізних смуг, зігнутих у вигляді вісімки (з наук.-попул. літ.).

2. На електротранспорті – дугоподібна вставка струмоприймача, яка ковзає по контактному дроту та знімає з нього струм.

Коли бугель відривається від проводів, з’являються іскри (з навч. літ.).

3. Підйомник.

У перебігу справи позивач наполягає на тому, що працівник бугеля винний, оскільки саме в його обов'язки входить подавати бугель (з газ.).

Значення в інших словниках

1. бугель — бу́гель іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. бугель — -я, ч., тех. 1》 Залізне кільце, обруч на щоглі, палі; рихва. 2》 Вставка струмоприймача, що ковзається по контактному дроту й знімає з нього струм (на електротранспорті).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бугель — бу́гель (від нім. Bugel – скоба, дуга) 1. Металеве кільце, надіте на верхній кінець палі для запобігання руйнуванню її при забиванні. 2. Вставка струмоприймача, що ковзається по контактному дроту й знімає з нього струм.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. бугель — БУ́ГЕЛЬ, я, ч., техн. Залізне кільце, обруч на щоглі, палі; рихва.  Словник української мови в 11 томах