булькати
БУ́ЛЬКАТИ, ає, недок.
Утворювати короткі й часті звуки під час виливання або витікання крізь вузький отвір, а також при кипінні (про рідину).
Розмова стихла, чутно було тільки, як працювали молоді щелепи та булькало вино при наливанні у склянки (М. Коцюбинський);
В їдальні вже кипів і булькав самовар (В. Підмогильний);
Здавалось, десь булькає вода (М. Хвильовий);
В степу все було тихо й спокійно, тільки булькав куліш у казані та цвірчали коники (З. Тулуб);
// перев. безос. Видавати звуки, схожі на ті, що утворюються при переливанні або кипінні рідини.
Десь в глибинах землі, наче в череві великої тварини, щось важко сопло, булькало (П. Колесник);
В грудях його [пілота] все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на зубах (Ю. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)