булькіт
БУ́ЛЬКІТ, коту, ч.
Дія за знач. бу́лькати, булькота́ти 1 і звуки, утворювані цією дією.
Усе це з плачем викрикнула Маланка Андрієві в спину при булькоті горнятка (М. Коцюбинський);
Талі й дощові води з шумом, шипінням і дзвінким булькотом поспішали до річки (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)