бунт
БУНТ¹, у, ч.
Стихійне повстання, заколот.
Мезептій їх тіснить.., На чинш нікого не пускає, Готові зараз бунт піднять (І. Котляревський);
Багато тоді лягло правих і винуватих, поки той бунт замирили... (Панас Мирний);
Коронний гетьман Потоцький бив на ґвалт про новий бунт... (М. Грушевський);
Так сказав Теодор: це радість бунту проти логіки (М. Хвильовий);
– Були, значить, ці полтавські бунти... Чого вони були, то вже кожний знає... (В. Винниченко);
* Образно. Він хоче придушити в собі несподіваний бунт думок, що його викликав робітник-сусіда (А. Шиян).
(1) Холе́рні бунти́, іст. – заворушення в Росії на початку XIX ст. у зв'язку з епідемією холери.
Приводом до холерних бунтів стали заходи царського уряду для боротьби з холерою (карантин, збройні кордони, заборони пересування тощо) (з наук. літ.);
(2) Чумни́й бунт, іст. – повстання в Москві у вересні 1771 р., причиною якого було тяжке становище міського населення, що погіршилось у період епідемії чуми.
БУНТ², а, ч.
Зв'язка, сувій, пачка або тюк якихось матеріалів.
Укладають тютюн в бунти зразу ж після зв'язування (з наук. літ.);
Суттєві відмінності цимбалів від гусел починаються від наявності бунтів струн і способу їх натягування (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)