бурун
БУРУ́Н, а́, ч.
Навальна піниста хвиля.
Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими гребнями (М. Коцюбинський);
З гір спадає водопад, буруни скажено стрибають по камінню (О. Донченко);
Насупило, Дніпро поворонів, Накрила греків піна бурунів (Л. Костенко);
Боротьба за швидкість – це передусім боротьба з опором хвиль, який і породжує гальмівний бурун (із журн.);
* Образно. З долин, з узлісь – бурун пісень, Розливно кров збудилась давня (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)