бурун
БУРУ́Н, а́, ч. Навальна піниста хвиля.
Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими грепн.ями (Коцюб., І, 1955, 392);
З гір спадає водопад, буруни скажена стрибають по камінню (Донч., III, 1956, 213);
*Образно. З долин, з узлісь — бурун пісень, Розливно кров збудилась давня (Еллан, І, 1958, 78).
Словник української мови (СУМ-11)