бух
БУХ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає глухий звук від удару, падіння, пострілу.
Б'ється, стогне, зітхає [море] .. Бу-ух!.. бу-ух!.. бу-ух!.. (М. Коцюбинський);
Реактор плювався не весь час, а так: дим, дим, а потім – бух! Викид (Ю. Щербак).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бу́хати 1, 2, бу́хнути 1, 3 і бу́хнутися.
А баба, .. підійшовши до татарина, бух йому весь горнець кип'ятку на голову (з переказу);
Чабан прокинувся – аж перед ним Гадюка, Він києм бух – і витяглась зміюка (Л. Глібов);
– Гуляй, душа, без кунтуша? – Та бух! по столу кулаком... (Панас Мирний);
Заридала Катерина та бух йому [батькові] в ноги (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)