бухи
БУХИ́, виг.
1. Звуконаслідування на означення кашлю, перев. сильного.
Ще з Америки привіз батько до хати тяжкий кашель у грудях. Такий сухий та задушливий, що не давав нам спати по ночах – бухи та бухи (П. Козланюк).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бухи́кати.
– Слабий був, небога .. Все – кихи та бухи, а далі й умер (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)