буц
БУЦ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає глухий звук, перев. від удару рогами.
Баси глушать весь звук і на виході чути лише глухе “буц-буц-буц” (із журн.).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бу́цати і бу́цатися.
– Баран, баран, буц! (примовка);
Джмелі спросоння буц! – лобами! Попадали, ревуть в траві (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)