бідак
БІДА́К, а́, ч., розм.
1. Убога людина; бідняк.
Розсудіть нужденного та сироту, оправдайте убогого та бідаря, порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Бідаку не первина, що ні з чим до млина (прислів'я);
Була на всю губу господинею, що й бідакові у неї єсть заробіток (Ганна Барвінок);
Вона [бабуся] була бідаком, що все пожертвував для ближніх своїх (І. Багряний);
За синім морем – поле тихе. На ньому чорні бідаки (А. Малишко);
Людина він, як я, як ви, та ще й бідак (Василь Шевчук).
2. Те саме, що бідня́га.
Віз застряг у болоті, дощ промочив бідака до нитки (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)