бідак
БІДА́К, а́, ч., розм.
1. Убога людина; бідняк.
Бідаку не первина, що ні з чим до млина (Укр.. присл.., 1955, 38);
Була на всю губу господинею, що й бідакові у неї єсть заробіток (Барв., Опов.., 1902, 308);
За синім морем — поле тихе. На ньому чорні бідаки (Мал., За.. морем, 1950, 39).
2. Бідна, нещасна людина; бідняга, бідолаха.
Віз застряг у болоті, дощ промочив бідака до нитки (Фр., VI, 1951, 166).
Словник української мови (СУМ-11)