бідити
БІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал.
Бідувати.
Нарід дуже з голоду бідив (Сл. Гр.);
Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (І. Франко);
– Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)