бідити
БІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал. Бідувати.
Нарід дуже з голоду бідив (Сл. Гр.);
Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (Фр., IV, 1950, 25);
— Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (Гончар, Південь, 1951, 102).
Словник української мови (СУМ-11)