бідка
БІ́ДКА, и, ж. Зменш. до біда́².
Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (Н.-Лев., II, 1956, 204);
Микола Іванович — секретар райпарткому, носиться по селах на двоколісній бідці (Коз., Вибр., 1947, 110).
Словник української мови (СУМ-11)