бідно
БІ́ДНО.
Присл. до бі́дний 1, 2.
Як не працювала Мотря з Остапом та з Оришкою – старою своєю матір'ю, а все бідно жили (Панас Мирний);
Ми увійшли до ванькирчика, бідно вмебльованого двома тапчанами, сільської роботи ослончиками і великим столом (М. Коцюбинський);
Наперед вийшов тихий, бідно одягнутий юнак (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)