бідно

БІ́ДНО. Присл. до бі́дний 1, 2.

Як не працювала Мотря з Остапом та з Оришкою — старою своєю матір’ю, а все бідно жили (Мирний, II, 1954, 39);

Ми увійшли до ванькирчика, бідно вмебльованого двома тапчанами, сільської роботи ослончиками і великим столом (Коцюб., І, 1955, 254);

Наперед вийшов тихий, бідно одягнутий юнак (Шиян, Баланда, 1957, 96).

Значення в інших словниках

1. бідно — бі́дно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. бідно — Присл. до бідний 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бідно — БІ́ДНО. Присл. до бі́дний 1, 2. Як не працювала Мотря з Остапом та з Оришкою – старою своєю матір'ю, а все бідно жили (Панас Мирний); Ми увійшли до ванькирчика, бідно вмебльованого двома тапчанами, сільської роботи ослончиками і великим столом (М.  Словник української мови у 20 томах