бідота
БІДО́ТА, и, ж., розм.
1. Велика бідність, убогість; убозтво, злидні.
– Явдохо! Біжи хоч до баби Пирожихи, попрохай її, хай зглянеться на мою бідоту, на моє горенько лихе (Панас Мирний);
Кругом нас неправда, горе і бідота, аж серце стискає від гіркої муки (М. Коцюбинський).
2. збірн. Бідні люди; біднота.
От і полюбила ся бідота одно одного (Ганна Барвінок);
О гаспидське щастя! Чого ти трешся тільки коло грошей, чого ти обминаєш бідоту? (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)