бідота
БІДО́ТА, и, ж., розм.
1. Велика бідність, убогість; убозтво, злидні.
— Явдохо! Біжи хоч до баби Пирожихи, попрохай її, хай зглянеться на мою бідоту, на моє горенько лихе (Мирний, І, 1954, 52);
Кругом нас неправда, горе і бідота, аж серце стискає від гіркої муки (Коцюб., І, 1955, 423).
2. збірн. Бідні люди; біднота.
О гаспидське щастя! Чого ти трешся тільки коло грошей, чого ти обминаєш бідоту?.. (Мирний, IV, 1955, 135);
От і полюбила ся бідота одно одного (Барв., Опов.., 1902, 189).
Словник української мови (СУМ-11)