білитися
БІЛИ́ТИСЯ, білю́ся, бі́лишся, недок.
1. Пас. до біли́ти 1.
Прихорошується [місто] .. Фарбується, білиться, миється... (Остап Вишня);
Хати бойківські не білилися, оскільки в них ще довго було курне опалення (з наук.-попул. літ.).
2. Ставати білим унаслідок дії сонця і води.
За зеленими вербами, на траві білиться три шматки полотна (І. Нечуй-Левицький);
Він марив землею свого дитинства, тими лужками, на яких білились полотна і репались ноги (М. Стельмах).
3. Чисто вмиватися.
Встала дівчина раненько, білилася біленько (П. Чубинський);
// Покривати обличчя білилами.
[Галя:] Наталя й Аделя мов побожеволіли: миються, біляться, малюються, зодягаються, чепуряться... (Є. Кротевич).
Словник української мови (СУМ-20)