білиця
БІЛИ́ЦЯ¹, і, ж., заст.
Невисвячена черниця.
* У порівн. А Марина в сукні білій, Неначе білиця, Богу молиться та плаче, Замкнута в світлиці (Т. Шевченко).
БІЛИ́ЦЯ², і, ж., діал.
Білка.
Білиця сипала вниз під смереку обвідки шишок (М. Коцюбинський);
Шишки на тім'я кидають білиці (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)