білиця
БІЛИ́ЦЯ¹, і, ж., заст. Невисвячена черниця.
*У порівн. А Марина в сукні білій. Неначе білиця. Богу молиться та плаче, Замкнута в світлиці (Шевч., II, 1953, 96).
БІЛИ́ЦЯ², і, ж., діал. Білка.
Білиця сипала вниз під смереку обвідки шишок (Коцюб., II, 1955, 317).
Словник української мови (СУМ-11)