білка
БІ́ЛКА, и, ж.
1. Невеличкий лісовий гризун родини білячих, який має пухнастий хвіст і живе на деревах; вивірка.
Десь у хвойній верховині завовтузилася білка (О. Донченко);
* У порівн. Кипить робота. Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись, шастають, мов білки, між гіллям, меткі, верткі, тільки листя шелестить та лоби крізь кетяги черешень проблискують... (О. Гончар);
Почала бігти [Ель Хуррем] парком дрібними ніжками, оглядаючись на нього, як молода вивірка-білка (О. Назарук).
2. Хутро цього гризуна.
Від кожного двору по білці данину брали (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)