білолиций
БІЛОЛИ́ЦИЙ, я, е, нар.-поет.
Який має біле обличчя.
Чи є в світі молодиця, Як та Гандзя білолиця? (з народної пісні);
Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Т. Шевченко);
Була гарна вбога панна, краля-королиця: як ясна зоря рум'яна, як сніг білолиця (П. Куліш);
Мій коханий ще більш білолиций, мій коханий ще більш молодий (М. Хвильовий);
Чорноока, білолиця й молода, чом не чути, як дзвенить твоя хода? (С. Голованівський);
Навіщо тобі здалась, Тарасе, та білолиця німочка (Василь Шевчук);
// Уживається як постійний епітет місяця.
Білолиций місяць тихо плив високим небом (Б. Грінченко);
// у знач. ім. білоли́ций, цього, ч. Місяць.
Зорі сяють; серед неба Горить білолиций (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)