білячий

БІ́ЛЯЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до бі́лка.

Російські купці привозили в Україну хутро (соболеве, біляче, рідше – горностаєве та ін.) (з наук. літ.).

2. у знач. ім. бі́лячі, чих, мн. Дуже поширена родина тварин ряду гризунів, що об'єднує білок, ховрахів, бабаків, бурундуків і земляних білок; вивіркові.

В Україні білячі представлені білкою звичайною, ховрахами та бабаком (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. білячий — бі́лячий прикметник від: бі́лка  Орфографічний словник української мови
2. білячий — -а, -е. Прикм. до білка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. білячий — БІ́ЛЯЧИЙ, а, е. Прикм. до бі́лка. Російські купці привозили на Україну хутро (соболеве.., біляче, рідше — горностаєве та ін.) (Іст. УРСР, І, 1953, 126).  Словник української мови в 11 томах
4. білячий — Білячий, -а, -е Бѣличій. Білячий хвостик. О. 1862. ѴІІІ. 33.  Словник української мови Грінченка