важкувато
ВАЖКУВА́ТО.
Присл. до важкува́тий.
Неквапливо і ніби аж важкувато звівся [Фомич] на ноги (Є. Доломан);
Льоня сам охоче допомагав товаришам, яким важкувато було подолати труднощі алгебри (В. Владко);
– Сам собі часто ставлю таке питання, а відповіді дошукатися важкувато (М. Сиротюк);
// у знач. пред. Про наявність певних труднощів у чомусь.
Важкувато доводилось Гармашеві (О. Донченко);
– Важкувато щось стало вчитись, тату... – невиразно, щоб менше брехати, відповів я, не підіймаючи від книжки очей (Б. Антоненко-Давидович);
[Мирон:] Важкувато працювати вам з моїм братом (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)