важкувато
ВАЖКУВА́ТО. Присл. до важкува́тий.
Але біжить він важкувато (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 76);
//у знач. присудк. сл. Про наявність певних труднощів у чомусь.
[Мирон:] Важкувато працювати вам з моїм братом (Корн., II, 1955, 28);
Ніде правди діти, важкувато доводилось Гармашеві (Донч., VI, 1957, 461).
Словник української мови (СУМ-11)