важніти
ВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати важким, збільшуватись у вазі.
Я мрію так свій вік прожити, Щоб серце все віддать землі своїй, Щоб у плодах мої важніли віти (М. Стельмах);
* Образно. Хвилі того травневого, золотого, туманного чаду важніють від того, що розтав місяць, і осідають на яри, на долини, і пливуть в українські села (Т. Осьмачка);
// безос.
І спотайня .. шипіло зло: Коли б я був один, – лише б для мене ниви Гойдали колосом! Лише б мені цвіло, І наливалося, і спіло, і важніло! (М. Рильський).
2. Від утоми, ослаблення робитися, ставати малорухливим.
Тіло важніло, руки опускалися (Панас Мирний);
“Де це він?” .. Довго, настирливо думав. А повіки важніли, спускались, спускались на очі. І враз – хряп! – упали й закрили (А. Головко);
Голова йому [Андрієві] важніла, й тяжка образа, кинута Юхимом, давила серце (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)